Вознюк Лідія Володимирівна,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри філософії освіти ДОІППО

Постановка проблеми. В умовах оновлення вітчизняної освіти важливе значення має експериментальна педагогічна діяльність, яка дозволяє перевірити нові ідеї, підходи, технології системи шкільної освіти і забезпечити таким чином інноваційний розвиток освітньої сфери. Проблеми  управління експериментальною діяльністю досліджують Л.М. Ващенко, О.Г.Козлова, О.І. Мармаза О.І, І.П.Підласий. На думку вчених, управління експериментальною діяльністю у системі шкільної освіти є одним з суттєвих об’єктів внутрішкільного управління і потребує нових підходів до такої діяльності.

Мета дослідження. Визначити складові організації та проведення педагогічних експериментів в загальноосвітніх навчальних закладах.

Сучасна школа характеризується запровадженням нових педагогічних систем, технологій, які реалізуються через педагогічний експеримент. Така педагогічна практика представлена в сучасній науці як дослідницька діяльність, що розгортається у природних або штучно створених педагогічних умовах і спрямована на перевірку висунутої гіпотези.  Результатом педагогічного експерименту є нове знання, яке включає виділення факторів, які впливають на позитивні зміни у навчально-виховному процесі школи.

Аналіз практики проведення педагогічних експериментів переконує, що важливе значення у проведенні педагогічних експериментів відіграє управління такою діяльністю. Адже управлінська підсистема школи є важливим системоутворювальним чинником усіх змін у школі. Тому забезпечення належних умов для педагогічного експерименту, моніторинг  динаміки змін, експертиза продуктів інноваційної діяльності складає одну з  важливих складових організації та проведення педагогічних експериментів в загальноосвітніх навчальних закладах.

Створення умов для експериментальної діяльності характеризується насамперед організаційно-управлінським та соціально-психологічним забезпеченням успішного проведення педагогічних експериментів. Окрім того сюди належать кадрові, організаційні, фінансові, інформаційні, технологічні ресурси; дотримання умов, необхідних для ефективного перебігу інноваційних процесів, сприятлива соціально-психологічна атмосфера, готовність вчителя до інноваційної діяльності, подолання опору змінам.

Однак практика управління інноваційною діяльністю свідчить, що навіть найвищий за певних умов результат ще не є показником його ефективності. Ігнорування цільового і ціннісного аспекту таких змін призводить до формалізму в результатах інноваційної діяльності. Тому суттєву роль в успішному управлінні нововведеннями відіграють ціль, засоби управлінського впливу, функціональний склад, організаційні структури, технології та підходи, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль. Особливе значення у цих процесах має стратегія управління інноваційною діяльністю, яка визначає вектор розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечує пріоритети інноваційної діяльності, сприяє розвитку інноваційного клімату в школі. При цьому плановість, прогнозованість та системність є суттєвими показниками якості змін. До важливих умов ефективного управління експериментальною діяльністю відносять визначення і ранжування довгострокових цілей управлінських та педагогічних процесів в навчальному закладі; формування стратегії й довгострокового плану розвитку відповідно до визначеної гіпотези; постійне оцінювання та критичний розгляд можливих шляхів досягнення поставлених цілей; запровадження тих чи інших актуальних інновацій; вибір об’єктів управління та поступове здійснення управлінських рішень, які забезпечують ефективну адаптацію до несподіваних змін процесів управління, навчання, виховання і розвитку, професійного і творчого зростання кадрів тощо.

Аналіз науково-теоретичних джерел переконує, що суттєве значення в організації експериментальної діяльності має дотримання певної етапності проведення педагогічного експерименту. Так, пошуково-теоретичний етап педагогічного експерименту передбачає здійснення рефлексії досвіду роботи вчених, педагогів з даної проблематики. Важливим є уточнення категоріального апарату дослідження, формулювання окремих понять, уточнення наукових підходів до реалізації ідей життєтворчості та родинності. Результатом цього етапу має стати усвідомлення важливості запровадження ідей педагогіки життєтворчості і педагогіки родинності в систему шкільної освіти. Окрім того результати цього етапу мають бути відображені на педагогічних радах, науково-практичних конференціях, семінарах.

На етапі констатувального експерименту вивчається якість навчально-виховного процесу. Визначаються проблемні місця у педагогічній практиці. На цьому етапі доцільним є активне використання основних емпіричних методів, як-от: методи збору інформації: спостереження, анкетування, інтерв’ю, бесіда; методи обробки та аналізу інформації: метод групових, експертних оцінок (метод оціночної класифікації і метод бальних оцінок), визначення середніх показників, моніторингові дослідження, метод побудови діаграм.

Формувальний етап експерименту, який є найбільший у часовому вимірі, характеризується здійсненням пошуку найбільш оптимальних шляхів оптимізації навчально-виховного процесу, формалізацією механізмів науково-методичного, технологічного забезпечення, експериментальної програми. Зазначимо, що на цьому етапі розробляються нові системи виховання особистості, моделі, педагогічні технології. Окрім того у межах цього етапу на основі діагностичних результатів здійснюється кількісний та якісний аналіз ефективності новизни.  Одержані результати формувального етапу мають підтвердити  гіпотезу.

На узагальнюючому етапі педагогічного експерименту або завершальному аналізуються результати педагогічного експерименту, узагальнюється наукове дослідження до теоретичних висновків і науково-методичних рекомендацій. На основі методу експертних  оцінок вивчається науково-практична доцільність впровадження новизни. Проводиться статистична обробка і порівняльна характеристика динаміки змін та його впливу новизни на якістьнавчально-виховного процессу.

Слід зазначити, що серед важливих управлінських функцій в організації педагогічного експерименту у наукових джерелах визначено операційно-управлінські та соціокультурні, які створюють сприятливу внутрішкільну інноваційну атмосферу. Ефективність управління експериментальною діяльністю забезпечується узгодженням дій та цілей шкільної організації з діями та цілями кожного члена педагогічного колективу, сприятливими комунікаціями та адаптивністю і гнучкістю організаційних структур школи. Особистісно зорієнтований підхід до управління педагогічним працівниками, які здійснюють експериментальну діяльність стає провідним.

На етапі регулювання та координації експериментальної діяльності  суттєве значення має ефективне лідерство, наступність кращих шкільних традицій, високий рівнем самоосвіти учасників педагогічного процесу та постійна стимуляція інноваційної діяльності.

Зазначимо, що особливу роль  в управлінні інноваціями у тому числі і в організації та проведенні педагогічних експериментів відіграє експертна функція. Оцінка педагогічних інновацій є важливою складовою експертної функції суб’єктів внутрішкільного управління. У системі управління нововведеннями, зазначають вчені [2, 4] необхідно забезпечити всебічне і багатоаспектне вивчення інновацій, без чого неможливе компетентне визначення їх ефективності, доцільності наукового забезпечення та розповсюдження досвіду. Тому паралельно з інноваційними процесами має діяти ефективна система експертної оцінки. Структурними компонентами такої діяльності є постановка мети, планування або прийняття управлінського рішення, організація виконання рішень, контроль за виконанням. Ця проблема ґрунтовно розкрита у науково-методичному посібнику за редакцією Л.І.Даниленко „Оцінювання та відбір педагогічних інновацій” (Київ, 2001 р.). Висвітлюючи технологію оцінювання педагогічних інновацій через різноманітні показники і параметри, вчений обґрунтовує важливість гуманітарного підходу до такого оцінювання, провідну роль в якому відіграє експерт – той, хто оцінює інновацію. Серед основних особистісних якостей експерта виділяють особистісну зрілість, моральність, толерантність, відкритість, розвинену інтуїцію.

Оскільки діяльність у режимі педагогічного експерименту є складовою внутрішкільного інноваційного процесу то і підготовка вчителя до експериментальної діяльності стає важливою умовою ефективності шкільних інноваційних процесів. Рівень готовності вчителя до інноваційної діяльності вчені розглядають як особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагогів мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективним способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії [2]. На цю обставину як важливу передумову ефективного управління нововведеннями звертає увагу Л.М. Ващенко. Дослідник вважає, що ефективність результатів інноваційного процесу значною мірою залежить від інноваційної суб’єктивності педагога, його сприйнятливості до нового, прагнення до змін, творчості, емоційно-оцінного ставлення до нововведень [1]. На розвиток творчого потенціалу як основний фактор готовності вчителя до інноваційної діяльності звертає увагу Л.І. Даниленко. “Інноваційна освітня діяльність, – зазначає вчений, – передбачає розвиток творчого потенціалу педагога, і вона стосується не лише створення та поширення новизни, а й зміни у способі діяльності, стилі мислення особистості”[3, c.48]. У контексті нашого дослідження ми розглядаємо проблему готовності вчителя до експериментальної діяльності одне із першочергових завдань суб’єктів внутрішкільного управління. Сюди ми відносимо мотивацію вчителя на пошук нового, розвиток його творчого потенціалу, стимулювання інноваційної діяльності засобами гуманістичної педагогіки, психології через підтримку ініціатив, забезпечення випереджального навчання педагогічного персоналу, створення системи консультативної допомоги тим, хто займається інноваційною діяльністю сприяє розвитку інноваційного середовища і забезпечує системні зміни в навчальному закладі. Однак, практика управління інноваційними процесами в закладах загальної середньої освіти переконує, що значна кількість керівників недооцінює значення системи підготовки вчителя до інноваційної діяльності. Мають місце недостатньо сприятливі умови для інноваційної діяльності, відсутність підтримки ініціатив учителя.

Аналіз наукових джерел дає змогу визначити критерії  готовності вчителя до інноваційної діяльності. До них віднесено: професійну компетентність, технологічну, інформаційну, експертну комунікативну культуру вчителя, рефлексію, особистісні якості (розвинені вольові зусилля, наполегливість, здатність до ризику, цілеспрямованість), авто дидактику, креативність.

Таким чином, можна зробити висновок, що ефективність управління експериментальною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах залежить від здатності керівника глибоко знати як природу управлінської діяльності, так і особливості організації та проведення педагогічного експерименту у системі шкільної освіти.

Використана література:

1. Ващенко Л.М. Педагогічний експеримент в системі новітніх стратегій столичної освіти // Директор школи, ліцею, гімназії: науково-практичний журнал. --№ 1-2, 2002.—С.53-57.
2. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: Монографія.—К.: Видавниче об’єднання” Тираж”, 2005.—380 с.
3. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: Монографія.—К.: Міленіум, 2004.—358 с.
4. Дичківська І.Д. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004.—352 с.
5. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. – Х.: Видав. гр. “Основа”, 2004. – 240 с.
6. Инновационный менеджмент: Учебное пособие /Под ред. д.э.н., проф. Л.Н.Оголевой - М.: ИНФРА – М, 2002.—238 с.
7. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект. Науково-методичний посібник. /За редакцією Л.Даниленко.—К.: Логос, 2001. –185 с.
8. Підласий І.П. Діагностика та експертиза педагогічний проектів.—К., 1998.—346 с.