Вознюк Лідія Володимирівна,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри філософії освіти ДОІППО

Постановка проблеми. В умовах оновлення вітчизняної освіти важливе значення має експериментальна педагогічна діяльність, яка дозволяє перевірити нові ідеї, підходи, технології системи шкільної освіти і забезпечити таким чином інноваційний розвиток освітньої сфери. Проблеми  управління експериментальною діяльністю досліджують Л.М. Ващенко, О.Г.Козлова, О.І. Мармаза О.І, І.П.Підласий. На думку вчених, управління експериментальною діяльністю у системі шкільної освіти є одним з суттєвих об’єктів внутрішкільного управління і потребує нових підходів до такої діяльності.

Мета дослідження. Визначити складові організації та проведення педагогічних експериментів в загальноосвітніх навчальних закладах.

Сучасна школа характеризується запровадженням нових педагогічних систем, технологій, які реалізуються через педагогічний експеримент. Така педагогічна практика представлена в сучасній науці як дослідницька діяльність, що розгортається у природних або штучно створених педагогічних умовах і спрямована на перевірку висунутої гіпотези.  Результатом педагогічного експерименту є нове знання, яке включає виділення факторів, які впливають на позитивні зміни у навчально-виховному процесі школи.

Аналіз практики проведення педагогічних експериментів переконує, що важливе значення у проведенні педагогічних експериментів відіграє управління такою діяльністю. Адже управлінська підсистема школи є важливим системоутворювальним чинником усіх змін у школі. Тому забезпечення належних умов для педагогічного експерименту, моніторинг  динаміки змін, експертиза продуктів інноваційної діяльності складає одну з  важливих складових організації та проведення педагогічних експериментів в загальноосвітніх навчальних закладах.

Створення умов для експериментальної діяльності характеризується насамперед організаційно-управлінським та соціально-психологічним забезпеченням успішного проведення педагогічних експериментів. Окрім того сюди належать кадрові, організаційні, фінансові, інформаційні, технологічні ресурси; дотримання умов, необхідних для ефективного перебігу інноваційних процесів, сприятлива соціально-психологічна атмосфера, готовність вчителя до інноваційної діяльності, подолання опору змінам.

Однак практика управління інноваційною діяльністю свідчить, що навіть найвищий за певних умов результат ще не є показником його ефективності. Ігнорування цільового і ціннісного аспекту таких змін призводить до формалізму в результатах інноваційної діяльності. Тому суттєву роль в успішному управлінні нововведеннями відіграють ціль, засоби управлінського впливу, функціональний склад, організаційні структури, технології та підходи, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль. Особливе значення у цих процесах має стратегія управління інноваційною діяльністю, яка визначає вектор розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечує пріоритети інноваційної діяльності, сприяє розвитку інноваційного клімату в школі. При цьому плановість, прогнозованість та системність є суттєвими показниками якості змін. До важливих умов ефективного управління експериментальною діяльністю відносять визначення і ранжування довгострокових цілей управлінських та педагогічних процесів в навчальному закладі; формування стратегії й довгострокового плану розвитку відповідно до визначеної гіпотези; постійне оцінювання та критичний розгляд можливих шляхів досягнення поставлених цілей; запровадження тих чи інших актуальних інновацій; вибір об’єктів управління та поступове здійснення управлінських рішень, які забезпечують ефективну адаптацію до несподіваних змін процесів управління, навчання, виховання і розвитку, професійного і творчого зростання кадрів тощо.

Аналіз науково-теоретичних джерел переконує, що суттєве значення в організації експериментальної діяльності має дотримання певної етапності проведення педагогічного експерименту. Так, пошуково-теоретичний етап педагогічного експерименту передбачає здійснення рефлексії досвіду роботи вчених, педагогів з даної проблематики. Важливим є уточнення категоріального апарату дослідження, формулювання окремих понять, уточнення наукових підходів до реалізації ідей життєтворчості та родинності. Результатом цього етапу має стати усвідомлення важливості запровадження ідей педагогіки життєтворчості і педагогіки родинності в систему шкільної освіти. Окрім того результати цього етапу мають бути відображені на педагогічних радах, науково-практичних конференціях, семінарах.

На етапі констатувального експерименту вивчається якість навчально-виховного процесу. Визначаються проблемні місця у педагогічній практиці. На цьому етапі доцільним є активне використання основних емпіричних методів, як-от: методи збору інформації: спостереження, анкетування, інтерв’ю, бесіда; методи обробки та аналізу інформації: метод групових, експертних оцінок (метод оціночної класифікації і метод бальних оцінок), визначення середніх показників, моніторингові дослідження, метод побудови діаграм.

Формувальний етап експерименту, який є найбільший у часовому вимірі, характеризується здійсненням пошуку найбільш оптимальних шляхів оптимізації навчально-виховного процесу, формалізацією механізмів науково-методичного, технологічного забезпечення, експериментальної програми. Зазначимо, що на цьому етапі розробляються нові системи виховання особистості, моделі, педагогічні технології. Окрім того у межах цього етапу на основі діагностичних результатів здійснюється кількісний та якісний аналіз ефективності новизни.  Одержані результати формувального етапу мають підтвердити  гіпотезу.

На узагальнюючому етапі педагогічного експерименту або завершальному аналізуються результати педагогічного експерименту, узагальнюється наукове дослідження до теоретичних висновків і науково-методичних рекомендацій. На основі методу експертних  оцінок вивчається науково-практична доцільність впровадження новизни. Проводиться статистична обробка і порівняльна характеристика динаміки змін та його впливу новизни на якістьнавчально-виховного процессу.