Пріоритетність національно-патріотичного виховання серед основних завдань сучасної вітчизняної освіти

У процесі свого розвитку людство завжди прагнуло створити ідеальне суспільство, і хоча у різні історичні періоди пріоритети дещо змінювались, та у центрі такої омріяної спільноти завжди був гідний громадянин, самодостатня, духовно-моральна особистість, яка не стоїть осторонь важливих суспільних процесів, відчуває себе відповідальною за долю рідного народу, своєї Батьківщини.

Становлення і розбудова Української держави відбувається на зламі двох тисячоліть у часи активного творення європейського співтовариства. Важкі випробування, що випали на долю українського народу в складі колишньої імперії, вплинули на пошуки ним нового вектору розвитку, залучили до світових інтеграційних процесів, спрямували до європейського вибору.

В умовах сучасних подій, пов’язаних з військово-політичною обстановкою, суспільною напругою, збройною та інформаційною агресією колишньої радянської метрополії сьогодні особливо важливо сформувати в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як головної духовно-моральної цінності, що плекає у молоді соціально важливі якості, закладає потужний особистісний потенціал, який вона зможе проявити у всіх видах життєдіяльності, зокрема у захисті інтересів своєї родини, рідного краю, Батьківщини.

Визначальна роль у справі виховання національно-патріотичного виховання підростаючого покоління завжди належала освітнім інституціям, тому у роки новітньої історії Української держави було розроблено ряд відповідних концепцій: Концепція національної системи виховання (1996), Концепція національно-патріотичного виховання (2009), Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр., Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012). Але жодна з них не мала твердого підґрунтя через непослідовність правлячих еліт і їхню невизначеність щодо вибору напряму майбутнього розвитку України. Тому переважно студентська молодь, яку через освітні заклади готували до європейського вибору країни, активно залучали до участі в «Євроклубах», у листопаді 2013 року мирно стала на захист своїх переконань, але отримала брутальну відсіч, яка сколихнула увесь світ. Виявилось, що значна частина соціально зрілої освіченої молоді сформувалась як активна рушійна сила нашого громадянського суспільства, котра хоче змінити світ на краще, прагне долучитись до розбудови демократичної самодостатньої європейської держави.

Кардинальні зміни, що сталися не лише у нашому суспільстві , а насамперед у свідомості громадян, зокрема юного покоління, спонукали до переосмислення деяких підходів щодо національно-патріотичного виховання, оновлення нормативно-правової бази, затвердження нової Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді. У запропонованій Концепції наголошується, що в період розбудови Української держави, особливо в часи воєнної загрози, патріотичне виховання є пріоритетною складовою національного виховання і передбачає «комплексну і цілеспрямовану діяльністю органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів», які несуть відповідальність за формування у юного покоління високих патріотичних почуттів, національної гідності, чітко визначеної громадянської позиції та співпричетності до життя рідного народу, готовності до захисту його інтересів, цілісності і незалежності Батьківщини.

Отже, головною метою національно-патріотичного виховання сучасної вітчизняної освіти, всіх її ланок, є формування соціально активної особистості з високим рівнем національної свідомості, почуттям вірності і любові до Батьківщини, готовністю до виконання громадянських та конституційних обов’язків, бажанням трудитись на благо рідного народу, примножувати і захищати його здобутки.

Визначена мета завжди реалізується через конкретні завдання, а саме:

– утвердження в свідомості учнівської молоді патріотичних цінностей. стійких переконань, шанобливого ставлення до історичного минулого України , її героїв, духовних провідників;

– виховання поваги до Конституції України, Законів України, державних символів;

– шанобливе ставлення до військовослужбовця як до захисника Вітчизни, героя, підвищення престижу військової служби;

– залучення дітей та молоді до участі в процесах державотворення для набуття нею патріотичного досвіду відповідно до демократичних принципів;

– заохочення до пізнання рідної культури, звичаїв і традицій українського народу, виховання толерантного ставлення до культур інших народів;

– утвердження принципів гуманістичної моралі як основи розвинутого громадянського суспільства та спонукання до готовності протистояти українофобству, проявам сепаратизму, шовінізму, фашизму та аморальності;

– плекання кращих рис української ментальності: працьовитості, волелюбності, доброти, справедливості, чесності, бережного ставлення до природи;

– формування мовленнєвої культури.

У Концепції чітко сформовані головні принципи патріотичного виховання: принцип національної спрямованості; самоактивності і саморегуляції; принцип полікультурності; соціальної відповідальності; історичної і соціальної пам’яті; принцип наступності поколінь, кожен з яких спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм.

Кожен навчальний предмет має невичерпний виховний потенціал, і ці можливості щодо патріотичного виховання, окреслені в методичних рекомендаціях, які додаються до Концепції національно-патріотичного виховання. Любов до родини, свого оточення, рідного краю закладаються дітям мудрими вихователями ще в дошкільному віці, у молодших класах. На думку всесвітньо відомого педагога В. Сухомлинського, досвідчений вчитель прагне «домогтися того, щоб вихованця вже в дитинстві хвилювало сучасне й майбутнє Вітчизни…» Доречно тут згадати слова української поетеси Ліни Костенко:

В дитинстві відкриваєш материк,

котрий назветься потім – Батьківщина.

У напружений і драматичний період відстоювання Україною своєї незалежності і територіальної цілісності особливого значення набуває якісне викладання такого навчального предмета, як «Захист Вітчизни». Вчитель має добре орієнтуватись у визначальних етапах військової історії України, національно-визвольної боротьби українського народу, знати переможні битви українського війська, основні зразки озброєння і техніки Збройних сил України, навчити початкових навичок користуватися ними, сприяти підвищенню фізичної загартованості молоді для підготовки до захисту Батьківщини, а головне – сам бути патріотом України.

Керівникам шкіл слід звернути увагу на впровадження до навчального плану таких предметів, як українознавства, народознавства, краєзнавства, адже патріотизм передбачає системне і послідовне пізнання свого краю – малої батьківщини, глибинне осмислення буття українського народу у всеосяжному часопросторовому вимірі.

Українська мова, яка визначена Конституцією України як державна, нарешті має посісти належне місце у всіх сферах життєдіяльності нашого суспільства і насамперед в освітніх закладах. В. Сухомлинський розглядав рідну мову як «могутній засіб плекання людської душі», він вважав, що саме знання рідної мови, трепетне і шанобливе ставлення до неї є одним із найважливіших джерел дієвого патріотизму.

Гідним прикладом громадянина-патріота для вихованців є учитель, одухотворений любов’ю до рідної Батьківщини, він добре знає правдиву історію свого народу, вільно володіє державною мовою, вболіває за сучасне і майбутнє України. Якщо ж із вуст педагога лунають сухі, безбарвні слова про патріотизм, школярі відчувають фальш і байдужість учителя, а такі «виховні моменти» є мертвими і шкідливими. На жаль, у деяких працівників освіти спостерігаються прояви відкритого і прихованого сепаратизму, антиукраїнські настрої, що є абсолютно неприпустимим для тих, хто взяв на себе відповідальність за виховання молодого покоління. Людина має право на свої погляди і переконання, може не сприймати окремих політиків і їхній політичний вибір, але повинна залишатися патріотом, тим більше в часи випробувань і загроз Батьківщині. Той, хто не відчуває себе частинкою народу, серед якого живе, не розуміє ціннісних потреб оновленого суспільства, так і не сприйнявши незалежності України, не здатний виховати гідного патріота із свідомою громадянською позицією, для якого любов до рідного народу , своєї Вітчизни – незаперечна цінність, сприйнята розумом і почуттями, підтверджена ділами.

Участь педагогічних працівників в антидержавній, антиукраїнській діяльності повинна тягти за собою правові наслідки, що визначені законодавством України, про що наголошується у листах МОН України від 29.07.2025 № 1/9-382 «Про особливу відповідальність педагогічних та науково-педагогічних працівників» та від 24.06.2025 № 1/9-302 «Щодо протидії сепаратизму та антиукраїнській ідеології в системі освіти».

Хвилює та зворушує трепетне і шанобливе ставлення свідомих громадян нашого суспільства, особливо дітей і молоді, до державних і народних символів Української держави, до волелюбних ідеалів Революції гідності, захоплення саможертовністю героїв Майдану, глибока вдячність воїнам-захисникам України. Ми стали свідками і учасниками волонтерської самоорганізації, безкорисливої допомоги наших співвітчизників тим, хто її потребує. До цих виявів дієвого патріотизму долучилось багато педагогів, школярів та їхніх батьків. Емоційну наснагу, творчу піднесеність, ініціативність учнівської молоді, її потяг до пізнання культури і традицій наших предків, щире бажання бути корисним суспільству, рідному народу необхідно стимулювати і заохочувати різноманітними навчально-виховними засобами і методами, спрямовувати у чисте русло національного відродження українського народу і розбудови України як самодостатньої демократичної європейської держави, щоб справдилися слова поета і патріота Олександра Олеся:

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Володимир ДОЛГОПОЛИЙ,

перший проректор ДОІППО,

заслужений учитель України