Методичні рекомендації

На Дніпропетровщині підведено підсумки ІІ-й (обласного) етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України у відділенні літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства.

Найчисельнішою була секція літературної творчості. 45 учнів-членів Дніпропетровського відділення Малої академії наук України запросили членів журі та всіх присутніх у чарівний світ творчості.

Слухали виступи, робили змістовні зауваження, заохочували до творчості, виставляли бали високоповажне журі: голова журі – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ДНУ ім. Олеся Гончара Валентина Галацька, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ДНУ ім. Олеся Гончара Наталія Полохова і член НСПУ та НСЖУ Леся Степовичка.

Молоді автори декламували власні поезії про прекрасне почуття любові і розчарування від нерозділеного кохання, про яскраві барви матінки природи і буденне життя міста, про жорстокість війни і бажання повернути мир і спокій на українську землю...

Цікавими були й прозові твори. Захоплюючі історії, яскраві персонажі не залишали байдужими присутніх. Учасники презентували авторські роботи у різних жанрах: фентезі, комікси, літературні казки, оповідання, новели, романи. Жваво обговорювали, ставили питання, ділилися особистим, давали один одному поради, висловлювали захоплення роботами колег.

Кращим з кращих став учень 11 класу КЗО «Ліцей природничо-наукового навчання» міста Жовті Води Богдан Звоник зі своєю збіркою «Я – живий!». Щирими, наскрізь пронизаними патріотизмом поезіями, він підкорив членів журі і всіх присутніх.

Ми бажаємо творчій молоді наснаги і успіхів у написанні нових літературних шедеврів. А Богдану – здобути таку бажану перемогу у ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України та довести, що на Дніпропетровщині є молоді поети, які варті того, щоб їх знала і пишалась вся Україна.

 

Березовська Юлія

 

Увазі читачів пропонуємо поезії Богдана Звоника.

 

У нас на чорній вулиці

 

У нас на чорній вулиці
Ліхтар сліпий кусається.
І тротуари плутані,
В них безліч тупиків.

У нас для вас є милиці,
І місце навіть знайдете
Для пари неотесаних,
Та дуже чесних слів.

У нашім місті затишно
В нім клумби із верандами,
У нас є й білі вулиці,
Де п'яний, ситий сміх.

Лиш наша чорна вулиця
З брудними комендантами
І совістю криштальною
Чистіша за усіх.

 

Чому спускаєш прапор, отамане?

 

Чому спускаєш прапор, отамане?
У нас все просто: пан або пропав.
Хіба забув, як власними руками
Ще вчора ти той прапор підіймав?

Нехай подертий трохи – залатаєм.
Нехай брудний – там кров десь запеклась.
Він в нас один, а іншого не знаєм.
Під ним живемо і ховати - зась!

А пам'ятаєш, як за нього міцно
Ми стали один одному в плече?
Як він всміхався ворогові грізно?
Як нам його підрізали мечем?

А потім в лазареті після бою,
Коли нам зашивали рани злі,
Ми зашивали прапор із тобою.
З-під нього ми лишилися одні.

Чому ж спускаєш прапор отамане?
Давай обіймемося, хоч в останній раз.
Можливо, перед нашими синами
наш прапор – все, що лишиться від нас.

 

Коли помре король

 

Коли помре король, нам скажуть не одразу.
Міністри засідатимуть таємно кілька діб,
І ката сповістять в таємному наказі,
Що любий наш король пішов у кращий світ.

А потім буде похорон і плакатиме варта,
Хоч варта і стомилась, та все ж вона стоїть.
Усі важливі справи перенесуть на завтра,
Й священики замоляться і блазень помовчить.

Коли помре король, нехай нам стане сили
Не втратити престол й корони не зронить.
Тепер ти чесний граф, мій зброєносцю милий,
І власний довгий меч при боці вже висить.

Коли помре король, заплаче королева,
І королівський сад спустішає услід,
А в тронний тихий зал повісять герб із левом,
Хоча уже ніхто їм не продовжить рід.

Ну ось помер король. І партія скінчилась,
Хоч пропонують ще, та щось я вже стомивсь.
Фігури на місцях і дошка вже закрилась,
А в шахи грати я ще так і не навчивсь.