Інтерв’ю з нагоди 75-річчя з дня народження ректора Національного гірничого університету академіка НАН України Геннадія Півняка.

-        Геннадію Григоровичу, за плечима кожного з нас стоять вчителі. Хто з них зумів виховати у вас таку рису, як життєстверджуюча творчість?

-        Для мене надзвичайно важливим у житті було спілкування з тими, хто мене виховував. Шкільні вчителі дали мені гарну підготовку з математики, фізики, хімії. Ці предмети й стали базовими для мого життєвого вибору. Низький уклін університетським викладачам доцентам Потьомкіній, Усенку, Шишкову, професору Флоринському, що формували мене як молодого науковця.

На четвертому курсі відбулася життєво важлива для мене зустріч з професором С.А. Волотковським і доцентом В.Д. Фурсовим. Ці особистості допомогли мені зайнятися серйозними дослідженнями, що дало можливість самовдосконалюватися. Тоді й прийшов час визначення і розуміння того, що електроенергетика – це та справа, якій варто присвятити життя.  Моє спілкування з науковцями НАН України, зокрема з її президентом Борисом Патоном і академіком Анатолієм Шидловським, стало вирішальним для утвердження цього напрямку моєї наукової діяльності. Цією тематикою я займаюся зараз як у НАН України, так і на кафедрі систем електропостачання рідного університету.

-        Геннадію Григоровичу, ваша понад 33-річна діяльність на посаді ректора НГУ дала вражаючі результати, але завжди в інтерв’ю про справи в університеті ви майже не використовуєте слово «робота». Які знаменні періоди упродовж цього часу ви можете виділити?

-        Те, чим я займаюся, - моя улюблена справа, тому цей час промайнув блискавично. І, скажу вам відверто, це вражаюча мить. Кожен день був надзвичайно насичений, навіть вихідні. На мою думку, можна виділити знаменні, навіть історичні віхи, у житті ВНЗ. По-перше, це перехід Дніпропетровського гірничого інституту з одного статусу до іншого, тобто його рух по висхідній. Це була наша спільна перемога: моя як керівника, науково-педагогічного колективу, а також студентів.

По-друге, впевнений, що всім нам запам’яталися урочистості на відзначення сотої, 110-ї і 115-ї річниць НГУ. Воістину незабутні хвилини для всіх, хто відзначав ці дати разом з нами!

По-третє, ми зберегли і  продовжили традиції і головна з них – випуск високоосвічених спеціалістів гірничої справи, думка яких  завжди високо цінувалася колегами з інших країн. Ми намагаємося не тільки давати їм знання, а й виховувати культурно і духовно. Тому у нашому ВНЗ відновлено  старовинну традицію випускного балу, мета якого  не лише прекрасні танці, а й відзначення кращих з кращих  у номінаціях: «За активну життєву позицію» й  «За палке стремління до знань».

Але скажу вам відверто, найбільш цікава сторінка цього періоду мого життя – спілкування зі студентами. Повірте, це надзвичайно цікаві особистості, причому щорічний прихід нової генерації – це  новий струмінь у спілкуванні. Дивно, але у мене таке відчуття, що ми їх не до кінця знаємо. Вони сьогодні інші, ніж п’ять, 10, 20 років тому, серед них зараз набагато більше творчих людей. Це підтверджують прийоми останніх років: навіть неможливість потрапити на бюджетну форму навчання не зупиняє абітурієнтів. Вони записуються на контракт, бо дуже бажають навчатися саме у нас з огляду на національний і міжнародний авторитет гірничого.

-        Тож який сенс ви вбачаєте у своїй педагогічній праці?

-        Я вийшов з учительської родини й ніколи не думав, що на такому рівні займатимуся педагогічною справою, а тим більше – працюватиму ректором. Ще раз переконуюсь, що найцікавіший акцент у житті – спілкування з молоддю. Коли я заходжу до аудиторії, то бачу допитливі очі, які надихають мене з великим задоволенням читати лекцію.  Студентська молодь НГУ захоплена навчанням, а ми у свою чергу захоплені складанням нових освітніх і навчальних програм, організацією практик і стажувань. Виявляється, що ми не можемо існувати окремо одне від одного, і в цьому сенс педагогіки як невіддільної частини життя.

-        В останнє десятиріччя Національний гірничий університет розвивається по висхідній, незважаючи на тривожну ситуацію, яка, на жаль, склалася на Сході України після Революції Гідності. Я вважаю, що особливо показові у даному випадку рейтинги, які ставлять НГУ на досить високі сходинки. Озвучте, будь ласка, яке, на вашу думку, найвизначніше досягнення НГУ?

-        Сьогодення висуває перед гірничим надзвичайно високі вимоги. Він повинен бути конкурентоспроможним у своїй діяльності, незважаючи на кризи і катаклізми в країні, починаючи  від зміни епох, соціального устрою, бурхливих дев’яностих і непростої сучасності. У 2013 році  НГУ посів   серед   університетів  України  7 місце за рейтингами ЮНЕСКО "Топ-200 Україна" і "Компас-2013" серед ВНЗ країни.  Родзинкою стала участь НГУ  у міжнародному рейтингу «QS World University Rankings» та  входження  до тисячі кращих ВНЗ світу.  З 2008 року НГУ входить до трійки провідних технічних університетів України. У 2015 році ми знову увійшли до числа  кращих ВНЗ України (сьоме місце) в рейтингу «ТОП-200 Україна», що було оприлюднено  Центром міжнародних проектів НДІ прикладних інформаційних технологій «Євроосвіта».

На мою думку, найбільше досягнення НГУ – здобуття ним статусу дослідницького. Організація його наукової діяльності  здійснюється відповідно до Програми розвитку НГУ, яка ґрунтується на чинниках діяльності дослідницького університету.

Часто запитують, а чим він відрізняється від звичайного? Різниця – кардинальна! Роботу зорієнтовано на максимальне впровадження результатів досліджень в освітній процес, збереження спадковості наукових шкіл, ознайомлення широкого світового загалу з результатами роботи.

Нині студентів НГУ з перших років навчання вводять в коло наукових проблем, над якими працюють їх викладачі-дослідники. Щоправда, так було в ДГІ-НГУ завжди, але цю особливість,  на мій погляд,  було  деякою мірою втрачено на початку незалежності України. Тому необхідно було її посилити в нових умовах комерціалізації, коли на перший план виходить конкуренція. Ми  прийшли до розуміння необхідності створення інноваційного середовища, в якому професори, аспіранти й студенти мали б можливість співпрацювати зі спеціалістами бізнес-структур і високотехнологічних компаній.

-        Девіз «Національний гірничий університет – відповідність Часу» з’явився саме під час вашого ректорства. Як втілюється він у життя?

-        Відповідати часові  означає відповідати викликам часу. І якщо університет веде дослідження разом зі своїми міжнародними партнерами, то це показник його авторитету й спроможності працювати на інноваційний розвиток економіки України.

Науковці університету беруть участь у розвитку нових напрямів наукових досліджень, пов’язаних із сучасними світовими викликами, що входять до переліку пріоритетних тематичних напрямів НГУ: енергетика та енергоефективність; раціональне природокористування; інформаційні та комунікаційні технології;  дослідження нових речовин і матеріалів; інтелектуальні інформаційні технології та системи; механіка ґрунтів і гірничих порід; прогнозування та моделювання розвитку економічних, технологічних, інноваційних і соціально-демографічних процесів; розробка перспективних технологій і засобів захисту інформації.

Нові умови вимагають і нових підходів в організації навчальної і наукової діяльності. Університет перейшов до впровадження в практику підготовки спеціалістів і проведення наукових досліджень моделі: «освіта - наука – інновації». Саме така модель лежить в основі використання науки та інновацій як найважливішого на сучасному етапі ресурсу розвитку економіки.

Серед міжнародних проектів останнього часу виокремлю «Hydrogen Oriented Coal Gasification of Europa» (HUGE), який проводився за програмою ЄС ще задовго до підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС. Причому серед західноєвропейських країн-учасниць у його реалізації  ми були рівноправними партнерами.

Як науково-дослідницький автономний університет НГУ проводить велику роботу з німецькими університетами-партнерами, зокрема з ТУ «Фрайберзька гірнича академія». До речі, співробітництво з ним триває вже понад 100 років і я маю велику честь відвідати  незабаром урочистості з нагоди 250-річчя цієї вищої гірницької школи.

Радує, що перші два студенти НГУ, які навчалися за програмою так званого Міжнародного університету ресурсів, до складу якого входять два німецькі ВНЗ, по одному з Австрії і Польщі і, звичайно, НГУ за спеціальністю «Прогресивні технології розробки мінеральних ресурсів» Євген Любимцев,  Руслан Зубер, Роман Лисенко і Сергій Бердников  захистили магістерські роботи і отримали дипломи відразу трьох країн.

Наразі результативною є співпраця з німецьким і польським бізнесом, зокрема з фірмами Danfoss Bauer, Heldene, Festo (ФРН)  та  НДІ «Cuprum» і НВО «Геобіт - Пандеа» (Польща), і прогнозується, що ці структури у майбутньому зможуть вкладати інвестиції у спільні наукові проекти з НГУ.

І не можу не повідомити про підписаний на початку літа 2015 року меморандум про співробітництво з французьким Університетом Кан Нормандія. Маємо великі плани щодо партнерства з ВНЗ Франції і навіть відкрили Українсько-французький центр мови і культури, що проводитиме курси французької мови (базової і ділової) для бажаючих навчатися у цій країні. До речі, це вже восьмий лінгвістичний центр у стінах нашого ВНЗ.

Ми вийшли на національний бізнес і працюємо з ДПЕК, підприємствами Західного Донбасу і Кривбасу, що зацікавлені у розвитку електроенергетики й металургії. З ОАО «Павлоградвугілля» укладена ще одна угода про те, що бізнес-структура фінансує розвиток навчальної бази НГУ і надає експертну допомогу з адаптації навчальних програм ДТЕК. Аби отримати найбільш кваліфікованих фахівців, ДТЕК вкладає кошти у їх підготовку. Для цього у нашому університеті  відкрито кафедру  ДТЕК і  організовано групу професійного особистісного росту, у якій навчаються кращі магістри НГУ.

-        А яким ви бачите Національний гірничий університет у майбутньому?

-        Всі мої життєві плани, звичайно, пов’язані з функціонуванням університету. Точніше, з його  зміцненням як інноваційного центру, з укріпленням комерціалізації наукових досліджень, з подальшим опануванням правового поля, в якому працює НГУ з урахуванням його статусу як дослідницького. Університет розвиватиметься за новими технологіями, використовуючи можливості західноєвропейських технологій, які нині під час інтеграції України в ЄС стають для нас доступними. Але все це можливе за умови його активної і  чітко визначеної позиції, коли він підтримуватиме належним чином наукову молодь, а  старше покоління працюватиме і віддаватиме свої знання своїм наступникам.  Такі передумови у нас,  а основи менеджменту якраз і полягають у тому, щоб все це поєднати, багато чого передбачити і зуміти стати одним з кращих європейських дослідницьких університетів. Може, це буде сказано пафосно, але від душі – ми простуватимемо й далі шляхом знань, виховання інженерів-професіоналів гідного рівня культури й духовності.

-        Геннадію Григоровичу, упродовж інтерв’ю ми говорили  про університет і про те, що ви живете його повнокровним життям. Але кожна людина для себе, особливо у ювілеї, визначає найбільше життєве досягнення. Гадаю, у вас воно не єдине…

-        За великим рахунком я – щаслива людина. Ми з дружиною Галиною Андріївною маємо чудових синів і шістьох онуків. Наші найменші нащадки різного віку – хтось навчається в університеті, а хтось ходить до школи. Це наше з дружиною найвище життєве досягнення. Ми живемо однією дружною сім’єю. Це надихає на нові справи, створює хороший настрій у роботі. У сімейному колі ми уважні одне до одного. Часто зустрічаємось, бо наші сини живуть у Дніпропетровську. Така затишна сімейна атмосфера склалася завдяки нашим батькам – моїм і дружини Галини. Вони стояли біля витоків нашої гармонійної сім’ї і такого родинного союзу, де всі будуть щасливі. Якщо і ви так будете робити, то щастя вас не омине. Подружжю треба не лише бажати гармонії душі, а й прикладати зусилля, щоб бути цікавими одне для одного. Ми з Галиною цікавимося театром, музикою, новинками мистецтва і культури. І це підіймає камертон наших душ і є запорукою злагоди у досить складному житті і відповідній роботі, якою є праця професора НГУ.

Візитка.

Геннадій Півняк – випускник електротехнічного факультету ДГІ 1963 р.

Доктор технічних наук, професор. Ректор з 1982 р.

1990 р. – заслужений діяч науки і техніки України.

1996 р. – лауреат премії С.О. Лебедєва НАН України.

З 1997 р. – академік НАН України.

Лауреат Державних премій України у галузі науки і техніки 1998 і 2005 рр.

Інтерв’ю взяла Валентина Шабетя