Головна

Людмила Харлаш,
завідуюча науково-дослідною лабораторією
інтенсивного і дистанційного навчання ДОІППО

Один з найвідоміших і найтитулованіших американських журналістів Томас Фрідман вважає, що “…Cвітова економіка вступила в третю стадію глобалізації, яка принципово відрізняється від попередніх…” [1].

Перший етап цієї глобалізації почався разом з відкриттям Америки Колумбом і завершився одночасно з XVIII століттям. У ті часи головними конкурентами були окремі країни, які боролися один з одним за ресурси та ринки.

Друга фаза глобалізації розтягнулася на 200 років, інакше кажучи, з 1800 року по 2000 рік. У XIX столітті основною причиною економічної інтеграції стало швидке зниження вартості перевезення вантажів, викликане появою парового торгового флоту і масовим будівництвом залізниць. Цей чинник продовжував діяти і після 1900 року, проте на перше за значимістю місце поступово вийшло радикальне здешевлення передачі інформації, обумовлене розповсюдженням телефонного та телеграфного зв'язку.

Потім настала ера електронних комунікаційних технологій, систем супутникового зв'язку і оптоволоконних мереж. Друга половина XX століття стала свідком народження справді світової економіки, де ключовими учасниками гри були вже не держави, а транснаціональні корпорації, які на практиці визначали її правила і стежили за їх виконанням.

Фрідман вважає, що унікальність сучасної ситуації полягає в тому, що індивідууми і невеликі групи людей вперше за всю історію людства отримали можливість співпрацювати і конкурувати на світовому ринку в якості повноцінних і повноправних виробників і споживачів товарів і послуг [1].

Шанси на успіх людини або мініколектива (спільноти) визначаються не громадянством та місцем проживання, а освітою, здібностями, завзятістю, винахідливістю та доступом до світової комунікаційної системи [3].

Деніел Белл, американський соціолог і публіцист, засновник теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства, зазначав, що головним продуктом виробництва інформаційного суспільства є інформація та знання, які в значній мірі збільшуються в єдиному інформаційному просторі. В такому випадку найбільш цінними якостями працівника виступають рівень освіти, навчаємість, креативність, здібність до неперервного самовдосконалення та підвищення кваліфікації протягом всього життя. Проте сьогодні найбільш поширена класно-урочна освітня система, яка створена Яном Каменським в епоху становлення індустріального способу організації суспільства, де від працівника вимагалось в першу чергу вміння виконувати визначені керівником незначні операції, працювати по раніше ким-то створеній програмі.

Сучасний постіндустріальний етап розвитку суспільства уявляє протиріччя з класно-урочною парадигмою.

Метою освіти в постіндустріальному суспільстві є створення умов для більш повного розкриття особистісного потенціалу кожного, хто навчається, розвиток у нього навичок самоосвіти, умінь приймати відповідальні рішення у ситуації вибору [5].

Інтернет, як фізична сукупність пов’язаних між собою комп’ютерів, давно вже перетворився у феномен культури і, частково, в освітню середу, тому аналогії між освітніми системами та мережею Інтернет є достатньо глибокі.

Професор Університету штата Канзас Майк Уеш сформував деякі базові ідеї нового підходу до освіти. Перше, на що звернув увагу Майк Уеш, стала доступність знань в сучасному світі та отримання їх у будь-якому місці. «Знання буквально «в повітрі». І все, що потрібно людині для отримання доступу до всього корпусу знань, це пристрій та вміння їм користуватися». Так, як спланована класна кімната в закладах освіти, передбачає ставлення до інформації як «до свого роду рідкості». І що на кафедрі повинен знаходитися експерт, який передає інформацію учням. А вони сидять в кімнаті з порожніми головами і тільки й чекають, коли їх наповнять цією інформацією» [7].

Ще один важливий момент – поширення Веб-2.0 технологій та інші відкриття, які робляться сьогодні, на думку Майка Уеша, ведуть до формування певного етосу, заснованого на співпраці та активній участі. «Чим більше ми розуміємо, що цифрова інформація всюди, що всі ми постійно зв'язані, тим очевидніше стає те, що ніхто з нас більше не годиться на роль мудреця за кафедрою. Ніхто не може бути «розумніший за всіх». Ми всі одночасно вчителі та учні. Ми велика спільнота вчителів та учнів, де кожен вчиться у іншого і вчить іншого. І сучасні діти, активно беруть участь у цьому масовому співробітництві, вимагають і заслуговують того, щоб ми принесли це розуміння в аудиторії і класи». Для цього, як каже Майк Уеш, нам треба «поглянути на клас як на можливість народження колективного розуму. І тоді ми дозволимо студентам і учням самим вивчати цей насичений інформацією простір, знаходити, критикувати і, навіть, створювати нову інформацію» [2].

Отже, соціальні зміни спонукають школу до постійного вдосконалення. А відкриття, зроблені в області інтернет-технології, створюють вагомі передумови для того, щоб ці зміни стали реальністю: поєднання Веб-2.0 технологій і сучасних методів освіти непросто веде до істотного посилення самих методів, але і відкриває шлях для створення особливого освітнього середовища, заснованого на співпраці [6].

Новий термін Веб-2.0 ввів письменник, засновник і генеральний директор видавництва комп'ютерної літератури O'Reilly Media Тім О'Рейлі, який у 2005 році опублікував знакову статтю «Що таке веб 2.0». На прикладі середовища Wiki відкрилася можливість брати участь у створенні нових web-продуктів практично для всіх користувачів інтернету. Будь-яка людина може стати співавтором Вікіпедії – відкритої енциклопедії, яка складається усіма користувачами на всіх мовах світу. Кожен може створити новий розділ, нову статтю, замітку, виправити помилку у вже існуючої, додати щось, прокоментувати... [7]

Ще одну особливість Веб-2.0 Тім О'Рейлі розкрив на прикладі блогосфери. У блогах кожна людина вільна не тільки висловити свою думку з приводу і в будь-якій формі, але і залишити «сліди», що дозволяють знайти його повідомлення тим, кому цікава певна тема або її окремі аспекти. Більше того, в блогах є можливість легко посилатися на конкретні записи в інших журналах і обговорювати їх. Таким чином, з виникненням блогосфери з'явилася