Безена І.М.,
старший викладач КВНЗ «Дніпропетровський обласний інститут післядипломноі педагогічноі освіти»
Освіта є синтез навчання та індивідуальної пізнавальної діяльності, формування дослідницьких компетентностей і спроможність самому організувати, осмислювати та реалізовувати своє проектування, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, дорослішання і соціалізації.
Людині завжди було притаманно прагнення дізнатися, як інколи говорять «зазирнути за горизонт», «заглянути за ріг дороги», передбачити хоча б в загальних обрисах «яким буде майбутнє», у якому йому належить жити і творити своє життя, вдало соціалізуватися, сформувати своє сімейне середовище, своїх дітей.
Проблема людського «Я», особистості та її самореалізації, підготовка її до соціалізації розвиток дослідницьких компетентностей у дітей шкільного віку займає особливе місце в системі філософських досліджень з найдавніших часів до нашого сьогодення.
Дослідники сучасного духовного стану українського суспільства негативно оцінюють його рівень та відмічають фактори такого стану: некерованість процесів становлення демократичного суспільства, неможливість скористуватися ціннісними орієнтирами своїх батьків, неузгодженість системи виховання і освіти, що веде до сполучення протилежних тенденцій у суспільній свідомості, значне послаблення ролі родини і освітніх закладів у процесі виховання дитини тощо.
На думку автора, не випадково людина XXІ століття західними вченими класифікована як «явище явно патологічне», оскільки виразно послабшала її здатність самостійно мислити та оцінювати зовнішні процеси. Сучасна технологічна цивілізація підмінює здатність мислити її імітацією – здатністю механічно нагромаджувати думки, факти, правила, зразки. Це підтверджує факт дефіциту саморефлексії у сучасної людини.
Сила негативних зовнішніх та внутрішніх факторів, що розгублюють сучасну людину. Один з викликів ХХІ століття, який повернутий до кожного індивіда з основним питанням: «Бути чи не бути? А якщо бути, то в якій якості?». Складова глобального виклику майбутнього складається із об’єктивної потреби єднання, конвергенції, духовної інтеграції людських співтовариств, подолання їх розрізненості, ментальної несумісності, постійних загроз[1, 23].
Світову історію в цілому рухає менталітет – ті глибинні, «корінні» духовно-моральні, культурні цінності і світоглядні основи індивідуальної і суспільної поведінки, які за умови їх узгодженого, масового прояву по своїй духовній енергетичній силі стають не співставними із будь якими рукотворними матеріальними енергоносіями або політичними акціями[1, 24-25].
Принципово нова якість сучасного суспільства вимагає не тільки нових цілей і методів пізнання, а й нового підходу до організації навчально-пізнавальної діяльності. Тому розробка і послідовна реалізація сучасної методології педагогічної діяльності також виступає одним з основних завдань філософії освіти та педагогіки, та без вирішення якого розмови про створення нової освітньої парадигми втрачають будь-який сенс.
Американський філософ та педагог Р. Акофа, відзначав, що «коли навчання не має внутрішньої цінності для людини, тобто вона не отримує задоволення в його процесі, воно стає тягарем. Якщо людину примушувати вчити щось, чого вона не бажає знати, навчання втрачає внутрішню цінність і значною мірою втрачає ефективність» [2, 195].
Автор осмислюючи всі процеси у освітньому середовищі нашої держави, тенденції реформування освітнього простору та наукові дослідження останніх років, наводять на наступних коротких тез.
Перше: Особистість є основою існування сформованої людини – людини цілісної, здатної до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності й саморегуляції, людини, що має свій унікальний і неповторний внутрішній світ, людини, яка має нею встановлені норми поведінки та дій, живе і навчається в колективі та робить підготовчі кроки до реалізації свого потенціалу в подальшому життєвому шляху з урахуванням ризиків і потреб часу [3, с. 14].
Друге: Проблема ефективності системи середньої освіти та її модернізація, прагнення удосконалити діючу структуру державного управління системою освіти завжди була та є визначальною у суспільному розвитку. Нові часи суспільного розвитку ставлять питання про новий зміст середньої освіти, забезпечення переходу до формату «школа – ринок праці» та контент-аналізу у сфері шкільної освіти[4, с.1].
Третє: Зміст освіти складається з чотирьох основних структурних елементів: досвіду пізнавальної діяльності, зафіксованого у формі знань; досвіду здійснення відомих способів діяльності за зразком – вміння діяти за зразком; досвіду творчої діяльності – вміння приймати нестандартні рішення в проблемних ситуаціях; досвіду емоційно-ціннісних відносин – у формі особистісних орієнтацій. Ця концепція може бути основою проектування змін в освітньому процесі за умови, що зміст освіти не можна зводити тільки до змісту навчальних предметів. Засвоєння соціального досвіду відбувається не тільки під час уроків, а і в процесі позакласної та позашкільної роботи [5, с.1].
Четверте: Філософія освіти через зміст навчального процесу складає принципи пріоритету людини як особистості, свободи вибору цінностей, реалізації можливостей саморозвитку, єдності національних та загальнолюдських інтересів, системності, взаємозв’язку теорії та практики, гуманітарного і природничо-математичного знання. Потрібен навчальний процес на основі методології соціального пізнання, факторного аналізу суспільних явищ, усвідомлення цивілізаційної єдності людської історії, толерантності у взаємодії народів і культур, дискусійної форми організації навчання та виховання особистості. В цьому контексті потребує активного переформатування навчального процесу на засадах інформаційних технологій та мовних стратегій, розробки та впровадження інтерактивних курсів та предметів, які підвищують роль самостійної індивідуальної та колективної роботи учнів з практичного застосування одержаних знань та вмінь[6, с.11].
П’яте: Особистість школяра на різних етапах розвитку і освітнього збагачення проходить різнорівневі кластери навчальних дисциплін. Зростання компетенцій, удосконалення раніше здобутих знань, умінь і навичок, систематизація освітніх здобутків та вдале їх впровадження життєвому розвитку особливо підкреслюють значення гуманізації навчально-виховного процесу в школі. Для успішної творчості особливо потрібні «захопленість», висока особиста мотивація учнів, тематика практичного дослідження має бути для учня «неформально» цікавою, викликати інтерес, можливість моделювати його дії в реальних життєвих ситуаціях та відпрацьовувати норми поведінки. Вихідні інтереси учнів можуть істотно відрізнятись за вибором предметів, тем, проблем. Така різноманітність потребує єдиної методологічної бази та підходу, що нададуть привабливості і практичної значимості для всіх [7, с.3].
Шосте: Один із реальних шляхів це використання інноваційного навчання, роботи в групі (за участю сильніших та слабших за рівнем знань та вмінь), мотивація результатом (пошук конкретних мотивів та способів зацікавлення до досягнення результату) та формування критичного мислення тощо. Тож, мотивація – загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного освоєння змісту шкільної освіти. Кермо мотивації тримають учні та педагоги [8, с. 359].
Сьоме: Особлива роль педагога на всіх рівнях освітньої діяльності особистості, який повинен на основі Державного стандарту вибудувати індивідуальний план навчання учня через формування змісту освітнього компоненту, оптимізації його змістової частини і тематики програми, забезпечити відповідну якість знань, умінь, навичок та компетентностей. Незалежне зовнішнє оцінювання знань встановить відповідність певному рівню та рейтингу. Педагог відповідає перед суспільством за якість і результати навчання школярів. Важливим компонентом у цьому питанні є сформованість внутрішнього світу учителя – потреби, установки, професійні орієнтації і мотиви діяльності, власні професійні якості, фінансової мотивації. Актуальним є вміння вчителя аналізувати власну педагогічну, освітню та самоосвітню діяльність. Нерозуміння стану справ, нездатність розгледіти помилки, прийняти правильне рішення – усе це уповільнює процес професійного зростання та веде до викривлення ситуації в навчальному процесі [9, с.2].
Восьме: Не заперечно, що сім’я школяра має суттєвий вплив на нього з питання формування мотиваційних елементів (внутрішньої та зовнішньої потреби) в навчанні, отриманні якісної та змістовної шкільної освіти, умінь, навичок, компетентностей, сприятливої самореалізації і соціалізації особистості.
Дев’яте: Відчуження дитини від освітнього процесу призводить до негативних особистісних цінностей та занепаду у розвитку особистості. Внутрішньою причиною розчарування та невдач у навчанні в більшості випадків це відсутність можливостей для самореалізації школярів. Крім того, дослідження сучасної практики навчання дозволили виявити ряд протиріч між вимогами до шкільної освіти, де у центрі уваги знаходиться особистість дитини, і напрямками процесу навчання: засвоєння школярами певної суми знань; потребою школярів в самостійній творчій діяльності і пріоритет репродуктивних методів навчання; розуміння важливості, необхідності процесів саморозвитку і самореалізації з боку школярів та вчителів і відсутність в освітній практиці необхідних для них педагогічних умов; необхідність використання активних форм роботи, які сприяють розвитку творчості та самореалізації школярів, і застарілими стереотипами професійної поведінки вчителів[10, с.37].
Десяте: Усі процеси які проходять в освітній системі мають постійно аналізуватися, систематизуватися, узагальнюватися, вноситися певні корективи у процеси прийняття управлінських рішень, врегульовуватися стратегічні питання щодо реформування системи освіти.
Таким чином, зміни засад шкільної освіти проходять у контексті розвитку змісту та якості освіти, їх удосконалення. Концепт середньої освіти визначають за наступними складовими: «навчання як процес», «учасник навчального процесу», «час навчання», «навчальний заклад» та «навчальні технології». Концептуальним центром освіти є людина. Засоби реалізації особистісного потенціалу школяра визначають у перспективі сталий розвиток людства у ХХІ столітті.
Зауважимо, що на практиці в країнах ЄС відбувається: фокусування змісту на навчальних результатах, виписаних у форматі ключових компетентностей; запровадження міжпредметного підходу та оптимізація змісту програм з навчальних предметів, підручників; практичне застосування змісту та його оптимізація; застосування оцінних технологій, що наближені до життєвих ситуацій.
Також необхідно відзначити наступне: по-перше, криза освітньої системи зумовлена, диференціацію навчальних дисциплін, в результаті чого учні втрачають цілісне уявлення про світ, бачення ролі дисципліни та її місця у загальній системі знань про цілісний світ; по-друге, сучасні педагогічна теорія і практика, ще значною мірою лишаються у колі традиційних поглядів на людину як об’єкт навчання; по-третє, нова філософія освіти повинна виходити з бачення людини, яка навчається, не просто як складна відкрита система, яка ґрунтується не лише на основних положеннях і принципах синергетики та інших традиційних підходів, а й плідно збагачується їх новими ідеями.
Список використаних джерел:
1. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века (В поисках практико-ориентированных образовательных концепций). – М.: Изд. «Совершенство», 1998. – 608с.
2. Акофф Р. Акофф о менеджменте / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.
3. Максименко С.Д. Психічні механізми самореалізації особистості в медіа просторі[Текст]/С.Д.Максименко// Педагогіка і психологія. – 2013. – №2. – С.14 – 17.
4. Паращенко Л.І. Механізми державного управління загальною середньою освітою в контексті національної стратегії розвитку освіти. [Електронний ресурс] / Л.І.Паращенко //www.dy.nauka.com
5. Ватковська М.Г. Становлення і самореалізація особистості під впливом освітніх чинників[Електронний ресурс] / М.Г.Ватковська//www.info-library.com.ua, books-text-11980.html
6. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: у пошуках перспективи[Електронний ресурс]/В.Андрущенко// Філософія освіти. – 2006. – №1. //1andrushchenko-fo-1-3-2006.pdf 1/7
7. Кремень В.Г. Педагогічна синергетика: понятійно-категорійний синтез[Текст]/В.Г.Кремень// Теорія і практика управління соціальними системами. Щоквартальний науково-практичний журнал. – Харків: НТУ «ХПГ», 2013. – №3. – 138с.
8. Подласий І.П. Педагогіка. Новий курс. Книга 1. Загальні основи. Процес навчання. [Електронний ресурс]/ І.П.Подласий //www.booksgid.com
9. Примакова Т.В. Аналітична діяльність учителя історії[Текст]/ Т.В.Примакова// Історія та правознавство. Науково-методичний журнал. – 2014. – №9. – с.2-3.
10. Горычева С.Н., Дмитрук Н.Г. Самореализация личности учащихся в процессе учебной деятельности [Електронный ресурс]/С.Н.Горычева, Н.Г.Дмитрук //Весник Новгородского государственного университета. – 2005. - №31. – с.36-40. www.novsu.ru / file/24132