Тема: Ми живемо, щоб пам'ятати (до 70-річчя перемоги над фашистськими загарбниками)

Мета: Розширити знання дітей про Другу Світову війну, про людей, які боролися за визволення; про долю нашого краю в ті буремні роки; формувати пізнавальний інтерес учнів до виконання дослідницьких завдань, використовуючи різні джерела інформації; розвивати особисте ставлення до історії своєї сімї, рідного краю; виховувати в учнів почуття патріотизму, гордість та вдячність ветеранам.

Обладнання: дослідницькі проекти «Війна  в долі моєї родини», «Моє село в роки війни», «Герої Приорілля»; плакати «Ми живемо, щоб пам'ятати», «Ніхто не забутий, ніщо не забуте»; фонограми пісень про ВВв, книга «Біль і гордість Приорілля».

Аудиторія: учні 9-11  класів, їхні батьки.

Перебіг заходу

(Лунає запис пісні «Дев’яте травня». Слова: М. Сінгаївський. Музика: Андрій Антонюк. Виконавець: Павло Зібров)

Учитель.Сьогодні, в цей святковий день ми зібралися на Урок пам'яті, щоб скласти шану тим, хто віддав своє життя у роки війни, аби ми з вами мирно й щасливо жили. Жили, пам'ятаючи! … А що таке ПАМ'ЯТЬ?

(Метод «Мікрофон»)

Учитель. Що таке пам'ять? Пам'ять – це мука,

                 З коханою, друзями, родом розлука.

                 Що таке пам'ять? Пам'ять – це віра,

                 Що в битву вела повсякчас з бузувіром.

                 Що таке пам'ять? Пам'ять – це совість,

                 Лише у вдячних вона безупинно говорить.

                 Що таке пам'ять? Пам'ять – майбутнє,

                 Тільки вперед нас веде незабутнє.

                 Що таке пам'ять? Пам'ять – безсмертя,

                 Що не дозволить мертвим померти.

Учень.     З чого починається пам'ять – з беріз?

                 З річкового пісочку?

                 З дощу на дорозі?

Учениця. А якщо - із вбивства?

              А якщо - із сліз?

Учень. А якщо – з повітряної тривоги?

             А якщо - з пили,

             Що неприємно скиглить у хмарах?

Учениця. Із дорослих, у пилу розпростертих!

              А якщо – з недитячого знання –

             Як живе стає мертвим?

Учень. І в 5, і в 10, і в 15, і в 25 років

             Війною починається пам'ять.

             Тут, у цій країні,

             Де непамятаючих  - нема,

             Спробуємо це уявити.

Учитель. Моє покоління не знало війни. Але з нею у нас особливі рахунки. Війна позбавила нас найщасливіших миттєвостей дитинства. Більшості з нас не довелося, вмостившись надійно на дідусевих колінах, пригорнутися до  могутніх грудей, відчути дотик шорстких рук на голівці й зануритися в чарівний світ казки. Це вічний біль цілого покоління – біль онуків, у яких не було дідусів: їх забрала війна. Але вони не канули в небуття, у нашій пам'яті вони назавжли. Давайте згадаємо їх поіменно.

(Родова перекличка пам'яті)

Учитель. Мій дід Вовк Микита Якович поліг смертю хоробрих у битві за Дніпро.

Учні (продовжують).  Мій прадід………  поліг смертю хоробрих на війні…

Учитель. Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів…

                 Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

                 І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

                 Доти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Тільки власною пам'яттю ми можемо віддячити героям за право жити. Свою пошукову роботу ми розпочали, будучи п'ятикласниками. Ми започаткували Книгу пам'яті. У ній небагато сторінок. Але кожна з них, бодай найменша, дихає пам'яттю й болем. Давайте перегорнемо її сторінки.

(Презентація учнями своїх сторінок «Книги пам'яті»)

Міні-проект «Війна в долі моєї родини»

Учитель. Книгу пам'яті пишемо не тільки ми, діти, пишуть її й ті, хто давно вже сам став батьком, виховав онуків та дітей, дочекався правнуків, а біль втрати не полишає й сьогодні.

Учень. Читає вірш-присвяту М.І. Мацака «Ти приходиш у сни» батькові Іллі Микитовичу Мацаку, загиблому на війні.

Учитель. Щороку ми відкриваємо для себе щось нове в літописі пам'яті, щоразу дивуючись героїзму людей і щоразу з болем вдумуючись у цифри й факти.

1-ий учень-історик ознайомлює з цифрами й фактами Великої Вітчизняної війни по Бабайківській сільській раді.

2-ий учень-історик ознайомлює з цифрами і фактами Великої перемоги:

11,5 тисяч бійців отримали звання Героя Радянського Союзу;

104 бійці отримали його двічі;

3: Г.Жуков, І.Кожедуб, А.Покришкін – отримали його тричі;

12 міст отримали звання «Місто-герой»;

Брестська фортеця отримала звання «Фортеця-герой».

Учитель. В Україні не було сім'ї, якої б не торкнулося горе, що несла війна. Згадаймо села, що згоріли, стерлися з лиця землі, міста розорені, але не підкорені, згадаймо про кожну вулицю, про розбиті мрії й нездійсненні надії. Солдати Великої Вітчизняної на смерть стояли за кожен метр своєї землі. Горіли в танках, йшли під лід, везучи хліб блокадному Ленінграду, вмирали в концтаборах, але не вторгалися на чужі території, а несли визволення. Серед них і наші рідні, земляки -  ті, які дожили до старості, й ті, які навічно залишилися безвусими юнаками.

Міні-проект «Судилося навічно бути молодими»

(Приорільці, удостоєні звання Герой Радянського Союзу)

1-ий учень-краєзнавець. І.М.Шишкань був льотчиком-винищувачем, воюючи в небі над Ленінградом та Ленінградською областю. До грудня 1942 р. здійснив 373 бойових вильо і у 56 повітряних боях збив сам 12 ворожих літаків та ще 2 у груповому польоті. 28 січня 1943 року він був удостоєний звання Героя, а 21 червня того ж року загинув і похований на території Ленінградської області у с.Смольному Всеволзького району.

2-ий учень-краєзнавець. М.А.Панікаха, будучи морським піхотинцем, воював з німецькими фашистами на вулицях Сталінграда(тепер Волгоград). У одному з боїв він хотів кинути пляшку із запалювальною рідиною на німецький танк, але куля попала в неї і рідина, спалахнувши, полилася на нашого земляка. Палаючим смолоскипом він упав на танк, згорів сам і спалив ворожу машину. За цей подвиг його посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня і лише у 1990 р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На місці його подвигу сьогодні у Волгограді лежить меморіальна плита, а на Мамаєвому кургані встановлено памятник.

3-ий учень-краєзнавець. Д.П.Назаренко теж був льотчиком-винищувачем. До листопада 1942 р. він зробив 323 бойових вильоти, в яких збив 11 ворожих літаків, ще 7 у складі групових вильотів. 13 грудня 1942 р. йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни Дмитро Павлович закінчив військово-повітряну академію в Москві, а пізніше – Військову академію Генерального штабу, продовжуючи службу у військово-повітряних силах. У 1967 р. у званні генерал-майора він пішов у відставку, а 1969 року помер і похований у м.Одесі.

4-ий учень-краєзнавець. М.І.Вороному випала доля воювати у мотопіхоті при 66 танковій бригаді, де він був командиром відділення автоматників. У січні 1945 року відділення Вороного захопило протитанкову батарею німців біля польського міста Іновроцлав, а при ній цілих 10 вантажівок із цінними штабними документами, які дозволили радянському командуванню прискорити розгром  фашистів у Польщі й зберегти десятки тисяч радянських бійців. 24 березня 1945 р. М.І.Вороніну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На жаль, 17 квітня того ж 1945 року він загинув у одному з боїв і похований у місті Дембно у Польщі.

 У музеї історії Царичанського району знаходиться грамота про присвоєння звання Героя М.І.Вороному, але виписана на прізвище Воронін. Напевно, документи оформляв російський писар, який і переклав українське прізвище Вороний на російське Воронін.

Учитель Виглядала мати сина із доріг далеких,

                Не вернувся до порога син її – лелека.

                У краях чужих, незнаних склав свої він крила,

                В рідний край вернулась пам'ять - пам'ять лебедина.

  Героїв Великої Вітчизняної війни пам'ятають не лише українські матері, з вдячність згадують їх народи визволених країн Європи. Пам'ятники воїнам стоять у багатьох містах і селах.

Учениця. Читає вірш Миколи Уманця «Зупинися».

Де б не був – в Москві, а чи Соренто,

Де б не був – в Парижі, чи Варшаві,

Зупинися біля монументу –

Де в граніт закута вічна слава.

Зупинися…Друже, зупинися –

Там твої батьки, а може, й діти…

Уклонися, низько уклонися

Тим, що вічно будуть в серці жити.

Не пройди, сучаснику, спокійно.

Квіти поклади на ці могили,

Кинь прокляття розпроклятим війнам,

Й тих вшануй, які життя любили.

Учитель. Тож низько схилімо голови і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять про полеглих у війні.

Хвилина мовчання.

Учитель. Пам'ять… Вона вічна й нетлінна. Вона дивиться на нас зі старих фотографій, з речей, що стали реліквіями, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом. Наш обов'язок – згадувати про героїв не лише в дні свят, а щоденно пам'ятати про тих, хто кував перемогу, хто згорів у горнилі війни.

Що таке пам'ять? Безцінний урок,

Це у майбутнє з минулого крок.

Що таке пам'ять? Пам'ять – це сила ,

З нею міцні ми, з нею стожильні.

Що таке пам'ять? Це Батьківщина,

З нею безсмертні ми, з нею єдині.

Що таке пам'ять? Пам'ять – це мир,

Є в тебе пам'ять – ти не один,

Є в тебе пам'ять – майбутнє ти маєш,

Хай живе пам'ять, нехай не згасає!

(Звучить аудіозапис пісні «Перемога». Слова: Юрій Рибчинський. Музика: Ніколо.Виконавець: Наталія Бучинська )