Крижановська Ж.М.,
завідуюча лабораторією українознавства
і народознавства
Колись давно мудрий грек Гомер назвав «крилатими» вислови, які несуть у собі глибокий символічний зміст. А ще вони мають властивість мандрувати з країни в країну, приживаючись в устах іншого народу, перевтілюватись в одіж його мови. Отак і живуть у вічності легкокрилі фрази, перелітаючи із століття в століття і прославляючи їх творців.
І дух великого Кобзаря пломенить у його натхненному слові, у мудрих рядках геніального поета, які вже давно стали афоризмами. Його висловами рясніють художні твори інших митців, вони лунають з вуст тих українців, котрі шанують видатного співвітчизника, знаного у всьому світі.
Та найглибше запали у наші серця дороговкази із славетної поеми письменника « І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», адже і сама її назва є крилатою. Не самовпевненість та зарозумілість звучить у рядках тридцятилітнього Шевченка, а усвідомлення своєї особливої місії в пробудженні національної свідомості і людської гідності співвітчизників, переконаність у тому, що його обов’язково почують і зрозуміють. Після смерті поета на його творах формувалась національна свідомість кількох поколінь українців, виховувалась патріотично налаштована інтелігенція.
Кожен із нас пам’ятає такі рядки Кобзаря:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають…
Якусь дивовижну енергію вклав поет у ці слова, адже вони не лише спонукають нас пильно вивчати і зберігати духовні надбання предків , а й закликають шанобливо ставитися до культурної спадщини інших народів, застерігають від непрощенного гріха зрадництва рідних коренів, зречення матері. У цій поемі читаємо й іншу крилату фразу, яка нагадує кожному, що тільки ми самі зможемо дати лад у нашому спільному українському домі. Ці слова важливі і до нас, нині сущих, бо наше життя зміниться на краще тоді, коли ми усвідомимо себе дбайливими господарями і люблячими дітьми України :
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Гірко і докірливо звучать слова, звернені до безбатченків, які, завчивши писану-переписану імперськими «дослідниками» історію рідного народу, запобігають перед чужинцями, зрікаються героїв, котрі поклали на вівтар України свою долю, своє життя. Давно прийшла пора,
... Щоб ми розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
«Славних прадідів великих правнуки погані» і нині схиляються перед іноземщиною, вшановують чужих ідолів, гордують батьківськими звичаями, відхрещуються від материнської мови, якої поет не зрікся, живучи на чужині з 14 років. Минуло півтора століття з часу написання поеми, два десятиріччя омріяної незалежності, але ми й досі не навчились, як слід, «по-своєму глаголать» і «сонця-правди дозрівать» у чужі землі «премося знову», так і не усвідомивши Шевченкове:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра…
Народившись у кріпацькій неволі, Тарас не звинувачував у цьому Україну, адже вона для нього завжди була найдорожчою матір’ю, зневаженою своїми «лукавими» дітьми. Великий поет не вимірював любов до Батьківщини власним добробутом, затишним куточком, славою, благополуччям, а завжди відчував причетність до буття свого народу, відповідальність за його долю. Споживацьке ставлення до рідної землі завдавало і сьогодні завдає їй нестерпних страждань:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Та, мабуть, найчастіше сьогодні із вуст наших небайдужих сучасників звучать рядки із поеми « І мертвим, і живим, і ненарожденним…», коли йдеться про необхідність об”єднання суспільства задля спільної мети – розбудови Української держави. Крізь століття великий Кобзар звертається до кожного із нас:
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю !
Відомим афоризмом стали слова Тараса Шевченка, пройняті непохитною вірою в у те, що Україна підніметься з колін, «благословить дітей своїх» і прославиться на весь світ:
…І оживе добра слава,
Слава України…
Чим уважніше ми прислухатимемось до мудрих Кобзаревих порад, тим скоріше збудеться його пророцтво.