Вчитель: Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. В цьому році ми святкуємо 67 – річчя. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами.

Багато років минуло після війни, але не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Наше зібрання пам’яті жертв Другої світової війни - це лише маленька часточка великої данини пошани полеглим. Зараз ми за вами прослухаємо звертання з цього приводу губернатора Дніпропетровської області О.Ю. Вілкула.

Перегляд відеозапису з виступом.

1-й учень:
Ніхто не забутий
На попіл ніхто не згорів
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

2-й учень: Їх прийняла війна, лишивши списки загиблих у праведнім бою, застигли в тузі обеліски, в гранітнім каміннім строю.

1-й учень:
Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Квітами устелим їх тернистий шлях.

Вчитель: Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осіяний сонцем Перемоги.

Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати.

Вчитель: Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

(запис Лєвітана)

2-й учень:
Спинись, проклятий супостате,
На світ востаннє подивись:
За тіло матері розп’яте
Сини на пару піднялись.

1-й учень:
У бій за наші ниви,
За ясний сміх дитячий,
За юний спів щасливий,
За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,
Під прапором свободи,
За наші ясні зорі,
За наші тихі води.

2-й учень:
Сонце палило нестерпно,
Гнулось садове гілля.
Падали яблука в серпень,
Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди.
Всюди гриміла війна,
Падали скошені люди,
Їх не щадила війна.

Звучить пісня «Вставай, страна огромная».

1-й учень: Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Вчитель: Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам’ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам’ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності.

Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси -раси господарів, покликаних керувати іншими народами.

Люто ненавиділи фашисти радянських людей, слов’янські народи – поляків, білорусів, українців, росіян. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.

Вчитель: Техніка знищення населення окупованих країн була садистською, сягнула небачених розмірів. Гітлерівці вкрили Європу павутиною похмурих катівень, організовували жахливі “фабрики смерті”.

Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, в яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів чоловік. У концтаборах недолюдки творили злочини, яких історія людства ще не знала. Людей катували, практикували на них досліди, труїли газом, спалювали в крематоріях.

1-й учень: Для відбору німці ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які могли пройти під цією планкою, відправлялися до крематорію. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голови, стараючись потрапити до групи тих, кого залишають в живих…

2-й учень: Утилізовані “залишки” таборів смерті використовували. Одяг та взуття – у вжиток, волосся спалених в крематоріях жінок акуратно пакувалося в мішки і відправлялось на меблеві фабрики. Звірства фашистських загарбників носили масовий організований характер, були наслідками офіційних директив найвищих нацистських інстанцій.

Вчитель: Тільки на окупованій території СРСР фашисти замучили й знищили близько 10 млн. мирних жителів, в тому числі жінок, дітей, людей, похилого віку. Скрізь окупанти вводили примусову рабську працю з каторжним режимом. Мільйони людей, яких вивезли до Німеччини або залишили на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину…

Учень читає на фоні набату:

1-й учень: Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі.

Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай. її розстріляли німці.

Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: “Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть.” І офіцер вистрелив мамі в обличчя…

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров – мені відбили легені. … я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу.

Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті разом з свинями. Живу я в сараї де дрова, в кімнату мені заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв. Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців… тату, відомсти за маму і за мене.

Прощавай, добрий татусю, йду помирати… Твоя доня ”

Вчитель: А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі надаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово “війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Звучить пісня «Степом, степом» (Театр пісні «Джерела»)

1-й учень:
До тебе, людино, звертаюсь:
Залиш на хвилинку щоденні турботи.
З собою побудь у глибокій скорботі,
Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру чи посивілу матір.

2-й учень: Перед трагічною хвилиною мовчання словами говорити неможливо. Оця хвилина більше нам розкаже, Ніж тисячі, а чи мільйони слів. Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами, А тільки серцем можна це сказати, Але воно, на жаль, не має мови, Лиш має біль. І тому я прошу Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням.

Хвилина мовчання.